Дитячі садочки Києва

Батьківський куточок дитячого садка

Плесканчик

Якось каже дід бабусі:
- Розпали вогонь в печі
Та для нашої Ганнусі
Ти плесканчика спечи.
Замісила баба тісто
І плесканчика спекла,
А тоді, щоб трохи вистиг,
На віконце віднесла.
От лежить пухкий плесканчик
На тарілці на вікні,
Золотистий та гарячий,
Боки випнувши маснію
Десь гуля Ганнуся, видно,
Не куштує плескача.
А йому лежать набридло,
Стриб з вікна – й навтікача!

Покотився, покотився
По траві, мов коліща.
Раптом зайчик-побігайчик
Зустрічає плескача.
- Ну й плесканчик золотистий!
Мабуть, добрий ти на смак?
- Ні, мене не можна їсти,
Я уславлений співак:
Я – плесканчик, я гарячий,
Загорілий в мене бік,
І від діда, і від баби,
І від внучки я утік.
Вирушаю мандрувати,
Погуляю досхочу
І від тебе, від зайчати,
Зараз, зараз утечу!

Покотився, покотився
По траві, мов коліща.
Раптом вовк іде назустріч
Зупиняє плескача.
- Ой, плечканчику, хороший!
Зараз я тебе ковтну!
- Ні, не їж, послухай, прошу,
Як я пісню затягну:
Я – плесканчик, я гарячий,
Загорілий в мене бік,
Я від діда, баби, внучки
І від зайчика утік.
Вирушаю мандрувати,
Погуляю досхочу
І від тебе, вовк зубатий,
Зараз, зараз утечу!
Покотився, покотився
По траві, мов коліща.
Ось іде ведмідь із лісу
Зупиняє плескача.
- Ну й плесканчик запашистій!
Я б охоче тебе з’їв!
- Ні, мене не треба їсти,
От послухай краще спів:
Я – плесканчик, я гарячий,
Загорілий в мене бік,
Я від діда, баби внучки,
Від зайчати й вовка втік.
Вирушаю мандрувати,
Погуляю досхочу
І від тебе, волохатий,
Зараз, зараз утечу!

Покотився, покотився
По траві, мов коліща.
Враз як вистибне лисиця
З-під куща до плескача.
- Ну й плесканчик!Що й казати!
Запашний від тебе дух...
- ю ще й співати,
В мене – голос, в мене – слух! –
І почав співать плесканчик:
Я гарячий, я добрячий,
Загорілий в мене бік,
Я від діда, баби, внучки,
І від вовка і ведмедя,
І від зайчика утік.
І від тебе, утечу я...
А лисичка каже враз:
- Щось тебе я кепсько чую,
Заспівай-но другий раз!
Ти співаєш дуже дзвінко,
В тебе й спавді голос є! –
А сама в цей час торбинку
З-під ялинки дістає.
Та хвалько цього не бачить,
Радий з успіху свого.
Тільки вивів:
- Я – плесканчик... –
А лисичка – хап його!
І незчувся, як в торбинці
Опинився наш співець!
І лисичка по стежині
В ліс побігла навпростець.

А в ліску мала Ганнуся
Недалечко від тих місць
Лісовую грушу трусить
І грушки солодкі їсть.
Загорілись в лиски очі, -
Мабуть, груші ті смачні!
- Ой, говорить, - їсти хочу!
Дай-но, дівчинко, й мені! –
Бачить дівчинка: лисиця,
Витівниця лісова!
І на спинці у торбинці
Щось ворушиться й співа:
- Я –плесканчик, я гарячий,
Загорілий в мене бік.
Втік від діда, баби й внучки,
Від лисиці я не втік!..

- Що ж, - Ганнуся каже, -
Миттю натрушу тобі грушок.
Стань-но ближче та під віття
Підставляй свій лантушок!
Розв’язала лиска торбу,
А плесканчик з неї – плиг!
Та як кинеться моторно
Прямо дівчинці до ніг.
- Ой. Рятуй мене, Ганнусю!
Нагулявсь я досхочу.
Я додому повернуся,
Більш нізащо не втечу!
Засоромлена лисиця
Заховалась під кущем.
А Ганнуся до бабусі
Повернулась з плескачем.