Дитячі садочки Києва

Батьківський куточок дитячого садка

Зайчикова хатка

Оселились біля річки
Сірий зайчик та лисичка.
Зайчик – в хатці луб’яній,
А лисичка – в крижаній.
Ось постукала в віконце
Тепла сонячна весна,
І розтанула на сонці
Біла хатка крижана.
Стала лисонька зітхати:
- Як я житиму без хати?
Зараз зайця прожену
Й влізу в хатку луб’яну!

Де вже зайчику малому
Суперечить хижаку!
Довелось тікати з дому
Й ночувати у ліску.
А лисиця та хвостата
Влізла в зайчикову хату
І в хатинці луб’яній
Оселилась, як в своїй.
Пострибав по лісу зайчик,
Сірий зайчик-побігайчик,
Сльози річкою ллючи:
Страшно в лісі уночі!
Раптом вовк іде до нього
Та й питає: - Що таке?
Мабуть, в зайчика малого
Лихо трапилось тяжке?
- Ой, прогнала мене з хати
Люта злодійка хвостата!
Ой, куди тепер піду?..
Де я захисток знайду?..

- Годі, годі, зайчик плакать,
Витри слізоньки свої.
Знаю я цю розбишаку,
Зараз вижену її!
Підійшли вони до хати,
Вовк гарчить: - Ану, хвостата!
Забирайся звідсі, вража! -
А лисиця їм і каже:
- От як скочу, як підскочу –
Полетить від тебе клоччя,
На шматочки роздеру,
Ще й на порох розітру!
Вовк злякався – та й тікати!
А зайча пішло вночі
Знову захисту шукати
Сльози річкою ллючи.

От ведмідь іде до нього
Та й питає: - Що таке?
Мабуть, в зайчика малого
Лихо трапилось тяжке?
- Ой, прогнала мене з хати
Люта злодійка хвостата!
Ой, куди тепер піду?..
Де я захисток знайду?..

- Годі, годі, зайчик плакать,
Витри слізоньки свої.
Знаю я цю розбишаку,
Зараз вижену її!
Підійшли вони до хати.
- Геть! – загримав волохатий.
Забирайся звідсі, вража! -
А лисиця їм і каже:
- От як скочу, як підскочу –
Полетить від тебе клоччя,
На шматочки роздеру,
Ще й на порох розітру!
Як почув ведмідь цю мову –
Заховався у кущі.
І побрів наш зайчик знову
Сльози річкою ллючи.

Стріла зайчика собака,
Розпитала, що та як.
- Годі, каже зайчик плакать,
Не боюсь я розбишак!
Підійшла й вона до хати,
Загарчала: - Геть, хвостата!
Забирайся звідсі, вража! -
А лисиця знову каже:
- От як скочу, як підскочу –
Полетить від тебе клоччя,
На шматочки роздеру,
Ще й на порох розітру!
Утеклвна й собака зразу!
А зайчатко уночі
Знов побігло від образи
Сльози річкою ллючи.

Ось іде назустріч півник,
Гострі шпори на ногах.
- Що з тобою? Дуже дивно
Зайця бачити в сльозах!
- Ой, прогнала мене з хати
Люта злодійка хвостата!
Ой, куди тепер піду?..
Де я захисток знайду?..

- Що ж, провчу я розбишаку!
- де вже півничок тобі?!
Вовк, ведмедик і собака
Відступились в боротьбі...
Ну, за мене не страшися!
Сам побачиш, от ходім! –
Вийшли друзі на узлісся,
Де стояв зайчати дім.
Місяць виглянув з-за хмари.
Півник крилами ударив.
- Годі спать – ку-ку-рі-ку!
На чужім пуховику!
Вмить продерла лиска очі.
Хто там ходить по двору?
От як скочу, як підскочу –
На шматочки роздеру!
Не злякався півник смілий
Та на ґанок як стрибне.
- Забирйся, поки ціла!
Не дратуй, гляди, мене!
Відчиня лисиця двері,
Бачить: півник-молодець,
Шпори й дзьоб горять зажері,
Червоніє гребінець.
Тут лисиця закрутилась
- Я хороша! Я не зла!
Я з зайчатком не сварилась,
По-сусідському жила!..
А сама – мерщій на ґанок,
Та – по східцях, та – у ліс!..
І зустрінув зайчик ранок
Знов веселий, як колись.