Н. Забіла, Л. Коврига. Казковий віршограй
Публікується за виданням: Забіла Н., Коврига Л. Казковий віршограй: Казки у віршах. – Х.: Белкар-книга, 2006. – 48с.: іл. – (Промінець)
Художники П.В. Мірончик, Н.О. Ель Маулюд

Микола Цибенко. Лисяче серце
За мотивами української народної казки.
Публікується з сайту www.chytay.com.ua

Було це колись в тополиному краї,
де з неба лилися дощів водограї,
і річка текла повновода, широка,
уся в острівцях, рукавах і протоках.
Ось там, під вербою, де берег багнистий,
сидів на колодині Лис Пломенистий.
Колода вдавалася лежма у воду,
і хлюпали хвилі колоді спідсподу.
В траві біля берега терлася риба,
і Лис Пломенистий по неї придибав.
Він лапою рибу виловлював вправно,
виходило в нього це легко й забавно.
А риби в той час говорити уміли,
і вісті про Лиса усіх облетіли.
У риб царював тоді Сом Два-Вусища,
ввесь чорний, страшний, з величезним хвостищем.
Цареві палати – в печері глибокій;
на дні біля входу стояв кособокий,
слизький і потрісканий камінь кордонний,
загін вартових чергував там придонний.

Довідався Сом про хитрючу тварину,
зібравши міністрів, сказав за хвилину:
– Хитренний напевно той Лис осоружний,
якби нам зв’язок з ним налагодить дружній,
щоб міг він відвідати наші палати,
ми б лисяче серце зуміли забрати,
а потім би юшку із серця зігріли
і хитрими-хитрими стати зуміли.
До Лиса гінців посилайте негайно,
щоб Лиса сюди заманити. Звичайно,
допитливий він і дотримає згоди,
та швидше, щоб Лис не залишив колоди!…
…Так риб’ячий цар до міністрів звернувся;
один з них, Судак, наче дзиґа, крутнувся,
до виходу кинувся, і поміж варти,
двох дужих гінців підібравши азартних,
цареве веління обом розтовкмачив.
– Швиденько в дорогу! – сказав нетерпляче, –
той Лис на колоді сидить під вербою,
міхур якнайбільший візьміть із собою,
ввжаю – згодиться і взяти доцільно,
щоб Лис під водою міг дихати вільно!..