27.02.2009
Сьогодні на середню та старшу групи чекав сюрприз: незвичайне, святкове заняття, присвячене 138 річниці з дня народження Лесі Українки. Методист Лариса Іванівна підготувала цікаві матеріали щодо біографії та творчості поетеси, зробивши акцент на зрозумілих дітям моментах.
Діти уважно слухали розповідь про дитячі роки Лесі Украінки, про її сім'ю. Розглянули фотографії, прочитали деякі вірші, які поетеса писала для дітей.
Народилася Леся Українка 25 лютого 1871 року в Новгород–Волинському, в славній родині Косачів (Лариса Петрівна Косач - Квітка).
Батько Лесі – Петро Антонович Косач працював юристом, був людина освічена й для свого часу
передова, а натурою лагідна та добра.
Лесина мати любила мистецтво, невтомно збирала його зразки: різні орнаменти, тканини,
вишиванки, а також пісні, казки тощо. Вона була свого часу видатна
письменниця і друкувалася під прізвищем Олени Пчілки.
Зі всіх шістьох дітей, що були в Косачів (два сини і четверо дочок), Леся найбільше вдалася в батька: і вродою, і характером, і звичками. Обидва вони були однаково лагідні та безмежно добрі, стримані, терплячі, однаково наділені виключною силою волі. Вони обоє були поблажливі в ставленні до інших, але не до себе, важко уявити, щоб вони зробили щось таке, що вважали за нечесне. Їм були огидні жадоба, зажерливість, користолюбство тощо. Була в них ще одна спільна риса: вони надзвичайно цінували людську гідність.
Грамоти Леся навчилася дуже рано. Коли їй було чотири роки, вона вже дуже добре володіла читанням. А через рік Леся самостійно писала коротенькі листи до своєї бабусі в Гадяч та за кордон до дядька Михайла Драгоманова.
Дуже рано почала Леся знайомитися з народною творчістю: піснями та художніми виробами. Мати возила дітей до різних сіл та містечок. Там вона зачаровано слухала веснянки, які селяни співали бодай чи не всім селом. Діти, а особливо Леся, сприймали це все з великим захопленням. Багато пісень увійшло у побут Косачів і стали там улюбленими піснями; це такі як “Подоляночка”, “Зайчик”, “Женчичок - бренчичок” та інші.
Навесні 1882 року родина Косачів перебралася на постійне проживання до
села Колодяжного. В
цьому селі Леся за допомогою свого брата Михайла виконала дуже цінну
роботу: записала від різних людей дуже багато пісень. Перед текстами
кожної пісні наклеєна була стрічка нотного паперу з нотами мелодії тієї
пісні.
До десяти років Леся росла і розвивалася, як і всі діти. Була радісна, весела, любила співати й дуже добре танцювала із братом “козака”. Коли їй виповнилося 5 років, батьки купили їй фортепіано. Вона не тільки успішно вчилась грати, а й сама бралася складати музичні твори. Любила Леся й серйозну роботу – господарчу. Вона завжди мала свій квітник і город, сама його обробляла й доглядала. Зовсім маленької – в 6 років – навчилася шити і вишивати, а згодом навіть взялася мережити батькові сорочку. Та скоро сталося велике горе, що потім невідступно, рік у рік, день і день аж тридцять два року, до останнього подиху, переслідувало й тихенько її мучило. Ось як розповідає її сестра Ольга: “… 6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитися як святять воду і в неї дуже померзли ноги. Скоро потому, і від того, як тоді і думали, вона заслабла. У неї так почала боліти нога права, що вона незважаючи на те, що й тоді була дуже терпляча, але плакала від болю. Її лікували різними способами: ваннами і масажами, і нога через деякий час перестала боліти і не боліла кілька років. Але від тої пори – це початок Лесиної, як вона сама жартуючи називала “тридцятирічної війни” з туберкульозом. В той час, коли не боліла нога, почався туберкульоз у китиці лівої руки, вилікуваний операцією восени 1883 року. Хвора рука позбавила Лесю можливості стати піаністкою. Після руки знову почала боліти нога, туберкульоз прокинувся у легенях, а після залікованих на Карпатах та в Італії легенів на туберкульоз заслабли нирки. Хоча, як хоробро і витривало вела війну Леся, однак туберкульоз, зірвавши їй здоров‘я, звів її у передчасну могилу…”
Леся Українка писала все своє життя, писала як для дітей, так і для дорослих.
* * *
На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.
* * *
З гір на долину
біжу, стрибаю, рину!
Місточки збиваю,
всі гребельки зриваю,
всі гатки, всі запруди,
що загатили люди, –
бо весняна вода,
як воля молода!
* * *
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась.
Тоді допоможіть нам зробити її доступною для інших:
Ваш садочок має бажання приєднатись до нашого проекту? Чудово! Напишіть про це адміністратору цього сайту: 
